Аналітична записка за результатами конференції “БУДІВНИЦТВО ТА ІНФРАСТРУКТУРА: КЛЮЧОВІ ГАЛУЗІ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ”

Аналітична_записка_за_результатами_конференції.pdf

Завантажити PDF • 722KB

Аналітичний центр «We Build Ukraine» розробляє системні рішення для прискореного відновлення ключових секторів економіки України. Такими секторами є — будівництво та інфраструктура, що мають вирішальне значення для стійкого розвитку держави, залучення інвестицій і створення нової якості середовища для життя та бізнесу.

Ця аналітична записка спирається на результати секторальної конференції «Будівництво та інфраструктура: ключові галузі зростання економіки», яка була проведена в Києві 24 квітня 2025 року командою аналітичного центру «We Build Ukraine» за участю широкого кола бізнесу, Парламентарів України, представників донорів та партнерів України, а та міжнародних фінансових інституцій.  Ця аналітична записка містить узагальнені аналітичні висновки щодо трансформації цих галузей в умовах післявоєнної відбудови. Записка покликана сформулювати спільне бачення, пріоритети реформ і практичні механізми взаємодії між державою, бізнесом та міжнародними партнерами.

ВСТУП

Сектор будівництва в Україні переходить у фазу стратегічного масштабу — як за очікуваним обсягом інвестицій, так і за впливом на економічну модель держави. У фокусі — не лише ліквідація наслідків руйнувань, а побудова системної спроможності реалізовувати довгострокові, складні та масштабні інфраструктурні проєкти в умовах війни та відновлення.

За аналітичними оцінками, будівництво має потенціал зрости з 3–4% до понад 10% ВВП і стати одним із головних джерел мультиплікативного ефекту: розвиток виробництва матеріалів, формування нових кластерів, стимулювання зайнятості та локалізації. При цьому сектор потребує перезапуску — як у частині інвестиційної довіри, так і в питанні ефективності процедур, спроможності та готовності кадрів, наявності однакових і зрозумілих правил гри для бізнесу та прозорого державного планування.

Під час конференції спікерами та учасниками підтверджено, що вікно можливостей для України відкрите: міжнародні партнери демонструють готовність інвестувати, виробничі потужності частково збережені, а бачення — сформульоване. Водночас без рішучої зміни інституційних підходів і переходу до єдиної стратегії дій цей шанс може бути втрачено.

Цей документ базується на стратегічному дослідженні Boston Consulting Group, яке було створено в тісній кооперації з аналітичним центром «We Build Ukraine», та визначає будівництво одним із ключових секторів зростання ВВП у післявоєнний період. Окрім того, записка узагальнює результати конференції «Будівництво та інфраструктура: ключові галузі зростання економіки»: зокрема, в рамках заходу додатково проведено анкетне опитування учасників щодо ключових точок корупційного тиску та системних бар’єрів у сфері містобудування. Отримані дані підтверджують запит бізнесу на дерегуляцію, прозорість видачі дозвільних документів через цифрові інструменти та оновлення інструментів ринкового нагляду.

Аналітична записка формулює консолідоване бачення розвитку сектору та практичні пропозиції для держави, інвесторів та бізнесу — із фокусом на реформування, розбудову довіри та створення внутрішніх виробничих і логістичних спроможностей як основи для масштабного залучення капіталу.

Так, мова йдеться не лише про відновлення зруйнованого — метою має бути формування сучасної будівельної галузі, що відповідає вимогам ЄС: сталої, прозорої, технічно прогресивної та відкритої до конкуренції. Це передбачає наближення до європейських стандартів у сфері планування, дозволів, матеріалів і підходів до проєктного управління. Необхідно одночасно оновити нормативну базу, спростити дозвільні процедури, гармонізувати умови ринку для національних і міжнародних гравців та запровадити передбачувані механізми партнерства між бізнесом та державою.

ВІДНОВЛЕННЯ.

ПАРТНЕРСТВО ДЛЯ РОЗВИТКУ

Інституційна слабкість — ключовий бар’єр масштабної відбудови

Попри політичну волю до реалізації інфраструктурних проєктів, сектор залишається фрагментованим як на національному, так і на місцевому рівнях. Державні інституції втрачають спроможність швидко приймати зважені рішення через часті кадрові зміни, слабку міжвідомчу координацію та низький рівень інституційної пам’яті. Локальні громади в більшості випадків не мають актуальних просторових планів, що унеможливлює формування прозорих інвестиційних пропозицій.

Ця ситуація підсилюється тим, що ключові стейкхолдери процесу — бізнес та міжнародні донори і партнери — не мають достатньої впевненості у передбачуваності регуляторного поля. Їхня взаємодія з державними інституціями часто зводиться до окремих ініціатив замість роботи в межах сталої політики.

Проведене серед учасників конференції опитування підтвердило системні бар’єри: майже 50% респондентів вважають головною проблемою відсутність зрозумілих дозволів і процедур, ще понад 20% — нестабільність правил гри.

Акцент, який послідовно звучить з боку бізнесу та міжнародних партнерів: без публічно зрозумілих умов та інституційної сталості запуск масштабних відновлювальних програм є неможливим.

Бізнес готовий інвестувати — але запитує передбачуваність

Досвід приватного сектору, представлений під час конференції, свідчить про готовність бізнесу інвестувати у будівництво, логістику, локальне виробництво матеріалів і житловий фонд. Водночас акцент зроблено на дефіциті інструментів взаємодії з державою: брак типових контрактів, складність отримання дозволів, відсутність прозорих публічних інвестпакетів.

Частина компаній уже реалізує проєкти або готується до них (зокрема у сферах вітрової енергетики, біоетанолу, логістичних хабів), але всі вони підкреслюють важливість інституційної підтримки — передбачуваних регуляторних рішень, доступу до актуального планування та спрощення погоджувальних процедур. Аналітичні висновки свідчать, що без активної ролі держави як каталізатора — у формі стабільного регулювання, зрозумілих умов та практичних механізмів сприяння та взаємодії — інвестори не зможуть масштабувати проєкти у промисловому форматі.

Сервісна держава як умова масштабування. Координація та відповідальність.

Будівельна галузь не зможе розкрити свій потенціал без зміни філософії публічного управління — від ручного адміністрування до сервісної моделі взаємодії з замовниками, інвесторами та громадами. Це передбачає оновлення документації з просторового планування, впровадження автоматичної реєстрації дозвільних документів, роботу з цифровими реєстрами, прозорих процедур оцінки та відбору проєктів, а також пріоритизації інвестицій на основі єдиних критеріїв.

Під час дискусій неодноразово акцентувалася потреба у створенні єдиної точки входу, яка б забезпечувала стратегічне планування, узгодження рішень та ефективний розподіл ресурсів у сфері відбудови. Такий інструмент має працювати не лише з центральними органами влади, а й надавати практичну підтримку громадам — включно з шаблонами документації, типовими проєктами, методичними матеріалами та технічним супроводом на всіх етапах реалізації проєктів.

Успішна реалізація масштабних програм відбудови потребує не лише управлінської дисципліни, а й формування сталого механізму координації — між усіма рівнями влади, бізнесом та міжнародними партнерами. Йдеться про постійно діючий майданчик, який дозволить узгоджувати пріоритети, об’єднувати ресурси і розподіляти відповідальність за результати. Забезпечення доступу громад до інструментів планування, типових рішень і технічного супроводу є критичною умовою того, щоб відбудова не концентрувалась лише у великих містах, а стала рівномірним процесом у національному масштабі.

ПІДСУМОК

Масштабне відновлення України неможливе без перезавантаження підходів до інституційної взаємодії. Національний і місцевий рівні публічного управління потребують зміни філософії — від фрагментованого та реактивного до сервісного та координованого. Бізнес і міжнародні партнери готові інвестувати в будівельну галузь, але очікують прозорих процедур, стабільних правил і зрозумілих форматів співпраці. Громади ж залишаються без інструментів для перетворення планів на проєкти, і без цього національні амбіції не можуть бути реалізовані.

Ключовим у цьому процесі є формування майданчику, де держава не лише регулює, а й виступає провайдером стратегічних рішень, координатором і партнером.

БАР’ЄРИ ТА СИСТЕМНІ ПЕРЕШКОДИ

У РЕАЛІЗАЦІЇ ІНФРАСТРУКТУРНИХ ПРОЄКТІВ

Масштабне відновлення інфраструктури неможливе без реального запуску проєктів на місцях — від техніко-економічного обґрунтування до підписання контрактів і завершення будівництва та введення в експлуатацію. Проте наразі проєктний цикл в Україні обтяжений значною кількістю бар’єрів, які стосуються не лише складних процедур, але й структурної недовіри між учасниками. Дозвільна система, контрактне управління, планування, підзвітність та контроль — усі ці компоненти працюють не як єдина система, а як розрізнені та часто суперечливі механізми.

Учасники конференції та аналітичні документи одностайно вказують на глибокі розриви між очікуваннями інвесторів і фактичними умовами на ринку. Ситуацію ускладнює брак прозорих технічних стандартів, дублювання повноважень, непередбачуваність регуляторних рішень і брак підтримки для замовників та виконавців на всіх рівнях. Цей блок описує найбільш критичні вузли, що стримують реалізацію інфраструктурних проєктів, а також окреслює напрями змін, необхідних для їх розблокування.

Розрив між очікуваннями інвесторів і національними процедурами

Існує стійкий розрив між очікуваннями приватного сектору — як національного, так і міжнародного — та фактичними практиками реалізації проєктів в Україні. Учасники конференції неодноразово вказували на складність та непрозорість дозвільних процедур, відсутність стандартизованих форм контрактів і значні коливання у підходах до планування проєктів. У багатьох випадках компанії змушені самостійно адаптувати технічну документацію, підлаштовуючись під неконкурентну та архаїчну нормативну базу. Відсутність уніфікованого переліку вихідних даних для просторового планування створює додаткову невизначеність і відкриває простір для зловживань під час погоджень. Зокрема, непрозорий процес погодження відхилень від будівельних норм часто стає полем для неформального тиску або корупції.

Ці бар’єри суттєво знижують темпи підготовки інвестиційних проєктів і створюють ризики для міжнародних партнерів. Зокрема, спостерігається невідповідність між звичними у ЄС підходами (наприклад, контрактів за стандартами FIDIC, NEC або EPC-формату) та українськими вимогами, які часто зводяться до непередбачуваних вимог з боку регуляторів. 

Необхідно підкреслити, що велика кількість учасників ринку зауважує на критичній ситуації із спільним як для будівельної галузі у цілому, так й для публічних закупівель питанням “радянських” методик кошторисного ціноутворення: відмінність ресурсно-елементного методу ціноутворення у будівництві України, що базується на нормативно-розрахункових показниках і нормативних цінах трудових та матеріально-технічних ресурсів (а не фактичних ринкових), від європейських та міжнародних методів формування кошторисів за укрупненими цінами за визначену одиницю виміру на всіх етапах інфраструктурного проєкту. Ринок зауважує, що така практика породжує поле для корупції в Україні, оскільки не враховуються ринкові зміни, штучно занижують або завищують вартість окремих робіт.

Цей розрив поглиблюється браком публічно доступних інструментів та шаблонів: навіть великі компанії відзначають, що змушені вести переговори з кожним органом окремо, без можливості опертись на прозору логіку або відкритий нормативний каркас. Як результат — інвестори відкладають або звужують масштаби проєктів, а в окремих випадках відмовляються від участі.

Конфлікт повноважень і відповідальності: фрагментованість замість управління

Однією з ключових системних проблем, яка стала предметом особливої уваги на конференції, є конфлікт відповідальності між різними інституціями, що беруть участь у реалізації інфраструктурних проєктів. Різні рівні влади — від центральних міністерств до місцевих адміністрацій і органів самоврядування — нерідко мають розмиті або дублюючі повноваження, що призводить до паралічу рішень. Процеси узгодження займають тижні або місяці, а юридична відповідальність часто не прив’язана до фактичного контролю над процесом.

Учасники дискусії відзначали, що навіть коли політична воля до реалізації проєкту є, на практиці міжвідомчі бар’єри блокують хід робіт. Формальні повноваження не підкріплюються реальними ресурсами або інструментами впливу. У результаті — замість вертикалі реалізації формується горизонт конфліктів, де кожен орган ухвалює рішення в межах власної вузької зони комфорту, не зважаючи на спільну мету.

Ця фрагментованість управління прямо впливає на строки проєктів, вартість і ефективність використання коштів. Як наслідок, інвестори та донори стикаються не лише з ризиками корупції, а й з ризиками операційної непередбачуваності: ухвалення змін до ТЕО/ПКД, заміни технічних рішень, перегляду черговості виконання або відмови у визнанні окремих робіт через формальне обмеження повноважень конкретного органу чи виконавця.

Прозорість без довіри: як дозволи та контроль блокують проєкти

Попри наявність електронних інструментів та декларовану відкритість, система дозволів і нагляду в сфері будівництва залишається непрозорою, зарегульованою та уразливою до зловживань. Це створює не лише ризики корупції, але й породжує стійку недовіру між державою та бізнесом. Навіть формально прозорі процедури часто супроводжуються неформальними обмеженнями, значним впливом людського фактору при видачі дозвільних документів, подвійним трактуванням вимог або неочікуваними блокуваннями на фінальних етапах погоджень.

На конференції неодноразово піднімалася проблема того, що прозорість не гарантує передбачуваності: учасники ринку не можуть розрахувати тривалість проходження процедур, а регулятори зберігають можливість зупиняти процес без чітких підстав. Деякі виступи прямо вказували на ситуації, коли дозвільні органи формально не відмовляють, але затягують погодження або повертають документи з формальних причин.

Наявність електронної системи не усуває людського фактору, якщо відсутні єдині шаблони рішень, зобов’язання щодо строків і механізми відповідальності. Підприємці та інвестори часто змушені обходити систему, домовлятись через інші канали або втрачати можливості через затягування рішень. У довгостроковій перспективі це блокує залучення нових гравців, особливо міжнародних.

Провал після контракту: відсутність супроводу та реалізаційної спроможності

Навіть успішне проходження процедур відбору та підписання контракту не гарантує, що інфраструктурний проєкт буде реалізований вчасно, у повному обсязі та відповідно до очікувань. На етапі реалізації часто виявляється, що інституційна підтримка обмежена або взагалі відсутня. Структури, які мали б супроводжувати виконання, або не функціонують належним чином, або не наділені достатніми повноваженнями для оперативного управління процесом після укладення договору.

Це породжує системний розрив між плануванням і реалізацією: замовники та підрядники стикаються з неузгодженістю дій, затримками в ухваленні рішень, змінами у вихідних даних та відсутністю відповідального суб’єкта, здатного забезпечити цілісність реалізації. Часто рішення приймаються наново, а технічні або організаційні питання запускають ланцюгову реакцію повторних погоджень. Така втрата тяглості управління призводить до затримок, перегляду обсягів робіт і, в окремих випадках, — до конфліктів і спорів.

Найбільше це проявляється на рівні місцевих замовників. Громади залишаються без доступу до типових форматів контролю, методичної підтримки чи фахового супроводу. Особливо критичними є проблеми на завершальному етапі: непрозора реєстрація готовності до експлуатації, необґрунтоване затягування або ігнорування введення в дію, а також відсутність єдиного контролюючого органу, що фіксує відповідність об’єкта погодженій проєктній документації. У деяких випадках прийняття в експлуатацію відбувається із порушенням норм, а відмова може ґрунтуватись на суб'єктивному трактуванні вимог.

Життєвий цикл без логіки: проєкт як сума фрагментів

Більшість бар’єрів, що стримують реалізацію інфраструктурних проєктів, є не лише процедурними — вони вкорінені у відсутність єдиної логіки управління повним життєвим циклом. Проєкт в Україні часто не розглядається як цілісний процес: планування, дозвіл, фінансування, реалізація, контроль і завершення — усе це існує у вигляді роз'єднаних сегментів, що функціонують у різних правових та інституційних площинах.

Ця фрагментація породжує хаос, в якому неможливо забезпечити ані ритмічне виконання, ані контроль за змінами. Кожен етап має своїх стейкхолдерів, власні процедури, і практично не пов’язаний із попереднім. Як наслідок, втрачається відповідальність за результат, а ефективність системи залежить не від правил, а від персональних зусиль окремих виконавців. Такий підхід критично не відповідає масштабам і складності завдань, що стоять перед відбудовою.

ПІДСУМОК

Ключовим висновком є те, що бар’єри в реалізації проєктів мають системний характер. Вони виникають не лише через окремі регуляторні недоліки, а внаслідок роз’єднаності повноважень, нестачі управлінської тяглості та відсутності сервісного підходу на всіх етапах. Недовіра між учасниками, брак типових рішень і невизначеність після підписання контракту знижують ефективність навіть добре підготовлених та структурованих проєктів.

ВИКЛИКИ ВОЄННОГО

ТА ПІСЛЯВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Відбудова в умовах війни: нестабільність, ризики та спотворення пріоритетів

Відновлення інфраструктури в умовах повномасштабної війни має принципово іншу динаміку, ніж у мирний час. Воєнна логіка впливає на всі етапи — від планування до реалізації. Потреби формуються під тиском надзвичайної ситуації, а прийняття рішень часто відбувається без повного обґрунтування, у короткостроковому горизонті. Учасники конференції неодноразово відзначали, що в таких умовах складно забезпечити сталість проєктів, планування з урахуванням майбутніх потреб або узгодженість між секторами.

Замість системних пріоритетів ухвалюються рішення на основі оперативної доступності ресурсів або політичної доцільності. Це спотворює логіку стратегічного планування: об’єкти будуються в адміністративному порядку, без врахування просторових планів чи оцінки ефективності. Водночас підрядники змушені працювати без гарантій безпеки, страхування або компенсацій — що суттєво підвищує вартість робіт і знижує зацікавленість інвесторів.

Відсутність спеціалізованих механізмів оцінки ризиків для проєктів у зоні потенційної небезпеки (зокрема наближених до лінії фронту чи об’єктів критичної інфраструктури) не дозволяє формувати портфелі, придатні для фінансування. Це обмежує коло учасників, унеможливлює залучення кредитних коштів та спонукає до «точкових рішень», які погано інтегруються в довгострокову модель відбудови.

Без страхування — без інвестицій: обмеження для приватного сектору

Одним із критичних викликів, який виокремлює післявоєнний період, є відсутність ефективного механізму страхування інфраструктурних проєктів у зоні ризику. Бізнес залишається фактично єдиною стороною, що несе відповідальність за фізичну безпеку об’єктів, строки виконання робіт і фінансові втрати у разі повторних руйнувань. У той час як державні установи оперують поняттями форс-мажору, приватні підрядники не мають доступу до жодного інструменту захисту, який би знижував ризики реалізації.

Ця ситуація призводить до вибірковості в участі: компанії віддають перевагу об'єктам у відносно безпечних регіонах або вимагають підвищених коефіцієнтів безпеки, що впливає на бюджети, конкуренцію та строки. Для багатьох іноземних компаній саме відсутність механізмів страхування або державних гарантій є головним стримувальним фактором входу на український ринок. Відсутність прецедентів, кейсів компенсацій або чіткої ролі держави у розподілі ризиків формує атмосферу високої невизначеності.

Учасники конференції неодноразово наголошували: без системного механізму страхування для проєктів у зоні потенційного ураження, відбудова залишатиметься точковою, з фокусом на проєктах «найменшого ризику», і не зможе охопити всю територію країни в рівномірний спосіб.

Міжнародна довіра під тиском: потреба в новій моделі взаємодії

Після трьох років повномасштабної війни міжнародні партнери очікують не лише на нові проєкти, а на зміну моделі взаємодії. Фінансування вже не надається автоматично — донори дедалі частіше вимагають чіткої звітності, відкритості процедур та реальної відповідальності за результати. Представники бізнесу та іноземних агенцій неодноразово наголошували, що подальша підтримка відбудови можлива лише за умови демонстрації довіри через дії, а не декларації.

Водночас втома міжнародної спільноти проявляється у зменшенні гнучкості — дедалі більше програм фінансування вимагають застосування стандартного конкурсного відбору, прив’язки до визначених індикаторів або підтвердженого ефекту. У таких умовах основним капіталом України стає її здатність створити умови прозорої конкуренції, мінімізувати корупційні ризики та підвищити передбачуваність рішень на всіх етапах проєктного циклу.

Мова вже не про адаптацію до надзвичайної ситуації — а про перехід до режиму стабільного управління, здатного забезпечити новий рівень довіри. В іншому випадку ризик втрати інвестиційної підтримки зростає навіть у найкритичніших секторах.

Високі корупційні ризики на кожному етапі реалізації будівельного проєкту

Неактуальна містобудівна документація

Будь-який будівельний проєкт, що реалізується на території громади, повинен відповідати вимогам, що закладені в містобудівну документацію (плани просторового розвитку).

Значна частина чинної містобудівної документації є застарілою та потребує оновлення, внесення змін або повного переопрацювання і розробки. На місцевому рівні вона зазвичай обмежується територіями у межах населених пунктів та не включає території поза їх межами. Неактуальна містобудівна документація має наслідком численні перепони суб'єктам господарювання, які мають наміри законно будувати. 

Учасники ринку звертають увагу на факти скасування раніше прийнятих рішень у сфері просторового планування вже після вкладання інвесторами коштів у реалізацію відповідних проектів. Зважаючи на відсутність компенсацій внаслідок прийняття таких рішень, зазначена ситуація вкрай негативно позначається на бажанні потенційних інвесторів  вкладати кошти у розвиток відповідних територій.

Отримання вихідних даних: містобудівні умови та обмеження (МУО)

За оцінками учасників ринку, однією з найвразливіших до зловживань процедур у сфері будівництва залишається видача містобудівних умов та обмежень (МУО). Документ, який мав би видаватися автоматично як витяг з містобудівної документації, перетворився на інструмент вимагання хабарів місцевими чиновниками. Серед типових практик — затягування строків розгляду, вимагання документів, не передбачених чинним законодавством, а також безпідставні та надумані відмови у видачі МУО. Це призводить до формування неформального ринку посередницьких послуг, без оплати яких реалізація більшості будівельних проєктів фактично неможлива.

Позасудовий порядок оскарження містобудівних умов і обмежень відсутній, а судовий – значно затратний по часу. Аналіз судової практики свідчить про непоодинокі випадки, коли суди зобов’язували органи містобудування видавати МУО — що вказує на системний характер проблеми.

Дозвіл на початок будівельних робіт

Процедура отримання дозволів на будівництво в Україні залишається складною та уразливою до зловживань. Відсутність автоматизованої системи прийняття рішень — із перевіркою поданої інформації через державні реєстри — зумовлює збереження «людського фактору», який часто використовується для створення штучних перешкод.

Типовими проблемами є навмисне затягування строків, висування необґрунтованих вимог, а також відмови у видачі дозволів без чітких підстав. Водночас, ефективних механізмів притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення порядку надання адміністративної послуги наразі не передбачено. 

Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ), яка була створена у грудні 2020 року та зарекомендувала себе, як сервісний орган без корупційних проявів, видає дозвільні документи лише на обʼєкти високого класу наслідків, які в структурі всіх дозволів займають не більше 20%. Через це деякі замовники будівництва вимушено завищують клас наслідків об'єкта, аби уникнути взаємодії з місцевими дозвільними органами та перейти під юрисдикцію ДІАМ.

Введення обʼєкту в експлуатацію

Під час прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів склалися корупційні практики, пов'язані з створенням посадовими особами штучних перешкод замовнику будівництва у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів задля отриманням хабарів за ухвалення рішень щодо видачі сертифікатів, що засвідчують прийняття в експлуатацію об’єктів. Найбільше зловживань відбувається на етапі виїзного огляду об’єкта — коли оцінюється його відповідність поданим документам, затвердженій проєктній документації та вимогам будівельних норм. Водночас, за оцінками учасників ринку, аналогічні зловживання не спостерігаються у випадках, коли прийняття в експлуатацію здійснюється безпосередньо ДІАМ.

Архітектурно-будівельний контроль та нагляд

Процедури здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду містять значну кількість дискреційних повноважень органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Йдеться зокрема про можливість вибірково проводити або не проводити перевірки, приймати рішення про зупинення робіт або уникати реагування, а також видавати необґрунтовані приписи щодо зупинення підготовчих чи будівельних робіт. Така ситуація створює підґрунтя для адміністративного тиску та корупційних зловживань.

Окрему увагу учасники ринку звертають на проблему монополізації ринку акредитації інженерів-консультантів, які мають повноваження здійснювати технічний нагляд. Наявність обмеженого кола акредитованих фахівців без прозорих правил допуску до ринку ускладнює конкуренцію та може впливати на неупередженість контролю.

Крім того, недосконале регламентування процедур авторського та технічного нагляду відкриває можливості для неформального впливу на результати перевірок. Учасники ринку вказують на випадки отримання неправомірної вигоди за надання так званих «позитивних» висновків авторського та/або технічного нагляду.

Вади технічного регулювання

Чинне законодавство вимагає дотримання будівельних норм, у тому числі при капітальному ремонті та реконструкції, що на практиці є не завжди технічно можливим, зокрема, через те, що будинок вже побудований за іншими (попередніми) будівельними нормами. Це спонує замовників будівництва до отримання додаткової адміністративної послуги - погодження обгрунтованих відхилень від будівельних норм.

Поряд із цим, недосконалість чинного підходу до ціноутворення у будівництві призводить до розробки неякісної кошторисної частини проєктної документації, зокрема, в частині завищення вартості будівництва. 

ПІДСУМОК

Відновлення в умовах війни та перехід до післявоєнного розвитку вимагають якісно нових підходів до управління ризиками, інституційної відповідальності та моделі взаємодії з партнерами. Сьогодні інфраструктурні рішення часто ухвалюються у надзвичайному режимі, без стратегічного обґрунтування, що призводить до неефективного використання ресурсів, втрати довіри та неможливості масштабування. Водночас бізнес та міжнародні донори не мають достатніх гарантій щодо захисту інвестицій, процедурної прозорості та реалізаційної спроможності держави. Переосмислення системи страхування, ролі держави як гаранта стабільності та створення нових форматів довіри — ключ до відновлення, яке буде не точковим, а системним.

ПОДАЛЬШІ КРОКИ ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ РАМКИ ВІДБУДОВИ

Попри окреслені системні виклики та пріоритети, подальше формування політики в галузі будівництва та інфраструктури потребує глибшого аналізу низки проблем, що були відзначені у стратегічному дослідженні BCG та під час професійних дискусій у рамках конференції.

ВИСНОВКИ

Відбудова України — це не просто технічний процес реконструкції, а шанс для глибокої трансформації всієї системи управління, інвестиційного середовища та взаємодії між державою, бізнесом і міжнародними партнерами. Будівельна галузь і пов’язана з нею інфраструктура мають потенціал стати драйверами довгострокового економічного зростання. Але цей потенціал не розкриється без усунення ключових системних бар’єрів: фрагментованості відповідальності, непрозорості процедур, браку інституційної спроможності, неузгодженості пріоритетів і відсутності розподілу ризиків.

Учасники конференції чітко окреслили запит — на стабільність, передбачуваність, практичну підтримку та нову модель публічного управління. Це стосується як центрального рівня, так і громад, бізнесу, експертної спільноти й донорів. Без зміни підходу — від ручного реагування до системної координації — навіть найкраще підготовлені, структуровані та профінансовані програми залишатимуться точковими.

Відновлення має перейти від режиму кризового реагування — коли рішення ухвалюються в умовах терміновості, без довгострокової логіки, — до стабільної, керованої політики розвитку. Лише через спільні правила гри, розподіл відповідальності та зміцнення довіри відбудова може перетворитися на масштабну модернізацію, а не залишитися сукупністю точкових рішень.