Рішення інвесторів про фінансування в R&D залежить від успішності реформи захисту прав інтелектуальної власності у оборонному секторі

Через відсутність механізму захисту права інтелектуальної власності в Україні, українські виробники оборонної продукції змушені реєструвати права власності за кордоном. Це своєю чергою призводить до витоку інформації, що означає втрату і оборонного, і дипломатичного важелю. Водночас, захист права ІВ вкрай важливий як для авторів, так і для інвесторів, які вкладаються в R&D. 

На цьому 13 січня наголосили учасники конференції "Реформа системи інтелектуальної власності в оборонному секторі: перші результати та візія майбутнього", організованої Міністерством оборони України спільно з незалежним аналітичним центром We Build Ukraine. 

За словами заступника Міністра оборони України Валерія Чуркіна, через те, що в Україні і досі не унормовані права інтелектуальної власності на обʼєкти, які використовуються в оборонному секторі, держава не може ефективно презентувати себе на міжнародному ринку. Це своєю чергою призводить до свого роду блокування в Україні буму технологій. 

“З одного боку, війна — потужний поштовх для розвитку інновацій і приклад України це наочно демонструє. Але через те, що у нас немає системи захисту прав інтелектуальної власності на ті чи інші технологічні рішення, які ми винайшли у ході війни, ми не можемо їх представляти на міжнародному ринку. З іншого боку, вже є напрацювання по трансфертним технологіям і по державно-приватному партнерству, яке теж неможливе без захисту прав ІВ”, – зауважив Чуркін.

Водночас, виконавчий директор NAUDI Сергій Гончаров додав, що до 2022 року Україні було не до патентування – на той момент йшлося переважно про масштабування. Але зараз ситуація кардинально інша — українські підприємства постійно замислюються над тим, як співпрацювати з міжнарними бізнесами, щоб мати змогу реалізувати свою продукцію на світовому ринку озброєння, але це можливо тільки за умови дотримання захисту права інтелектуальної власності. 

Директор із зовнішніх зв'язків Ліги оборонних підприємств України Юлія Висоцька зазначила, що з боку Міноборони і досі подекуди використовується практика підписання з виробниками спільних рішень, які можуть бути з одного боку суперечливими, а іншим часом —  одних і тим самих рішень з кількома різними виробниками.  

“Це призвело до того, що виробники самі за свої кошти розробляють вироби, які потім були представлені на спеціалізованих виставках. І ця техніка потенційно могла б бути поставлена на озброєння, але вона не потрапляла в плани закупівель. Так не повинно бути. Важливо більш грунтовно формувати військово-технічну політику, щоб ми не розробляти за власний кошт те, що потім нікому не потрібно”, - наголосила Висоцька.

Водночас, вона додала, що є і проблемні питання у відношенні трансферу технологій. Трапляються ситуації, коли українські підприємства через вимоги війни вимушено ремонтують імпортну техніку, але потім її виробники звертаються до української сторони з тим, що порушуються їх права інтелектуальної власності. Тож цей момент також потрібно владнати, наголосила вона. 

Виконавча директорка “Технологічні Сили України” Катерина Михалко зазначила, що через відсутність механізму захисту права інтелектуальної власності є виробники оборонної продукції, які змушені робити це за кордоном. Наприклад, компанії, що виробляють дрони. Вони не розглядають можливість реєструвати права власності в Україні, натомість обирають, зокрема, Ірландію, США, Польщу, Словаччину тощо.

“Це дуже вагомий маркер для нашої держави. Це навіть гірше, ніж фізична релокація компаній.  Адже коли йдеться про витік інтелектуальної власності, йдеться про втрату оборонного і дипломатичного важелю. Держава має розробити механізм, який буде гарантувати компаніям, що вони отримають переваги від приватної власності в Україні, а не релокують ці права за кордон”, - підкреслила Михалко. 

Вона також додала, що досить важливим на сьогодні є і момент доступу України до критичних технологій — чіпів, серверів з ШІ, напівпровідників тощо. Наразі у України такого доступу немає, відтак для бізнесу такі технології не можуть бути забезпечені. Щоб завести такі технології в Україну, потрібно, щоб були домовленості та гарантії, що ці технології будуть захищені. 

“Але наразі немає такого, щоб до приватного бізнесу приходили і запитували, які з цих критичних технологій вам потрібні. І я не бачила дипломатичних груп, які б виїздили за кордон і про це домовлялися. Це означає, що наш технологічний потенціал може бути обмежений в певний момент. А це буде однією з причин, чому компанії хочуть релокувати за кордон свою інтелектуальну власність — у країни, куди вони релокуются, такий доступ буде”, - вважає Катерина Михалко. 

Одним з варіантів вирішення даного питання може бути пропозиція моделі, вигідної для них з підприємницької точки зору. Зокрема, Висоцька вважає, що для убезпечення витоку інтелектуальної власності з України, потрібно дозволити відкрити контрольованій експорт. 

За словами Голова Федерації роботодавців України Дефенс Ігоря Фоменко на рівні держави варто усвідомити, що захист права інтелектуальної власності важливий більшою мірою не для тих, хто використовує винайдене рішення безпосередньо на полі бою, а тим, хто фінансує R&D. Він виділяє у цьому плані три групи стейкхолдерів, яким це може бути цікаво: державним замовникам, українським інвесторам, або іноземним партнерам. 

“Є державні замовники. По-друге, це український бізнес, тобто, інвестори, які починаючи з 2022 року інвестують в R&D. У високотехнологічних компаніях до 30% може бути R&D в структурі собівартості. Тобто, може бути так, що ми штучно стримуємо розвиток R&D, розвиток технологій. По-третє, це наші іноземні партнери, які розцінюють Україну як ринок збуту. Тому  їх цікавить захист інтелектуальної власності і тих технологій, які вони планують сюди передавати. Вони витрачають сотні млрд млн на технологічні рішення і не хочуть їх втратити. Тож вони мають бути впевнені, що їх технології будуть захищені”, - зауважує він. 

Тому, на думку Фоменко, на захист прав інтелектуальної власності потрібно дивитися комплексно — з точки зору захисту всіх складових, а не тільки захисту військовослужбовців, які будуть патентувати те чи інше рішення. 

“Тобто, це і захист бізнесу, який інвестував мільярди доларів в Україні і десятки мільярдів за кордоном. А це паралельно і працююча судова система, і контролюючі органи. Одне без іншого не спрацює”, - наголосив він.

Водночас, командувач Сил безпілотних систем Збройних Сил України Вадим Сухаревський додав, що окрім унормування системи прав захисту інтелектуальної власності у оборонному секторі надважливо впровадити систему аналізу моментів, повʼязаних з сертифікацією такої продукції. 

“Наразі ми цього не робимо, і не завжди розуміємо, як це відбувається. А це треба робити. На жаль, вже є кейси, коли наші військовослужбовці, які прийшли з цивільного сектору, ініціюють, придумають, створюють, як вже було сказано «на колінах» ті чи інші технологічні рішення. Але коли доходить до сертифікації, вони змушені йти простішим шляхом - ставати підприємцями. Замість того, щоб займатися науковою роботою, виходили на якійсь державні інституції. Це не є погано, і цей шлях набагато швидший, щоб дістатися до фронту своїм рішенням. Але це означає, що у напрямку правил сертифікації нам теж потрібно працювати”, - резюмував він.