Колонка Олександри Азархіної, співзасновниці аналітичного центру We build Ukraine для міжнародного журналу про архітектуру Vertical Urbanism

Війна прискорила процес переосмислення міського планування та розвитку, змусила переосмислити, що робить місто справді сталим.  Наші уроки будуть безцінними для міст по всьому світу. 

Майже три роки конфлікту завдали понад 152 мільярди доларів прямих збитків. Офіційно підтверджено 237 000 пошкоджених та зруйнованих об'єктів нерухомості. Такі міста, як Бахмут, Сєвєродонецьк та Часів Яр, колись процвітаючі промислові центри, перетворилися на руїни. 

Війна стирає обличчя міст, тому архітектура Східної України дедалі більше нагадує архітектуру охопленої війною Сирії чи будь-якої іншої країни, де руйнування переважає над творенням.

Але навіть перед обличчям такого спустошення українські міста демонструють надзвичайну стійкість. Такі міста, як Київ, Львів та Одеса, хоч і знаходяться далеко від лінії фронту, зазнають постійних загроз та інфраструктурних викликів. Незважаючи на ці труднощі, існує непохитне прагнення до відбудови.

Я колишня заступниця міністра, який займався питаннями муніципального розвитку та відновлення. Протягом перших двох років повномасштабної війни я на власні очі бачила надзвичайні зусилля уряду, місцевої влади та громад, спрямовані на відбудову. Відновлення деокупованих територій почалося в перші ж дні після звільнення, демонструючи безпрецедентну швидкість і масштаби реагування. З продовженням війни відбудовувати стає дедалі складніше, насамперед, через брак коштів.

Водночас перед Україною стоїть нагальне питання: як відбудувати наші міста, щоб вони стали кращими, сильнішими та безпечнішими? 

Безпека стала головним пріоритетом: громадяни шукають житло, в першу чергу, виходячи з доступності шелтерів, а не з таких факторів, як близькість до хороших шкіл, а самі школи, в першу чергу, повинні мати укриття. 

Тому перший практичний урок з України: (i) стійкість міст під час конфлікту є принципово такою ж, як і стійкість, необхідна для вирішення проблем зміни клімату та інших глобальних викликів. Ми розробляємо рішення для створення незалежних та ефективних ланцюгів постачання товарів першої необхідності, зокрема продовольства, щоб забезпечити основні потреби наших міст. 

Крім того, ми зосереджуємося на децентралізованих системах енерго-, водо- та теплопостачання, щоб забезпечити доступність критично важливої інфраструктури навіть тоді, коли центральні мережі будуть скомпрометовані.

До війни мене найбільше турбувала зміна клімату. Однак вторгнення змінило наші пріоритети, хоча й несподіваним чином. Оскільки російські ракети знищують як міські райони, так і природне середовище, потреба у стійкій та життєздатній інфраструктурі стала ще більш нагальною. Пошкоджена енергетична інфраструктура прискорила наші зусилля з розвитку альтернативних джерел енергії та мікромереж.

Другий урок (ii): «Дій локально!» має стати новим девізом здорових громад у всьому світі. Громади мають бути сильними, самодостатніми, гнучкими, згуртованими, а їхні члени - проактивними. За час війни в Україні ми стали більше довіряти один одному, що пыдтверджують соціологічні дослідження. Якщо до початку повномасштабної війни рівень довіри до жителів свого міста становив 35%, то після початку вторгнення - вже 62%.

Водночас наше суспільство дуже травмоване. Військовослужбовці, мешканці прифронтових населених пунктів, мешканці тилових міст, внутрішньо переміщені особи, біженці за кордоном - всі ці люди мають дуже різний досвід війни, і вже зараз очевидно, що це ускладнить процес післявоєнної реінтеграції.

Я прихильник підходу, що спільна робота над відновленням, трансформацією, модернізацією наших міст має стати терапією і ліками для пошкодженої соціальної згуртованості. Це означає залучення громадян до процесів прийняття рішень, розвиток прямої демократії та задоволення потреб вразливих груп населення. Ці принципи актуальні не лише для повоєнних суспільств, але й для будь-якої громади, яка стикається з такими викликами, як соціальна ізоляція, міграційна криза чи втрата мотивації молоді творити, розвиватися та відчувати себе частиною громади.

Останній урок з досвіду України - це (iii) трансформаційна сила цифрових інструментів. Україна швидко розробила набір цифрових рішень. Я мала честь бути членом команди, яка займалася запуском верифікованого реєстру пошкодженого майна, онлайн-платформи для заявок на відновлення житла та комплексної геоінформаційної системи.

Одним з найбільш інноваційних рішень є DREAM - цифрова платформа, яка дає можливість громадам збирати кошти, управляти проектами та залучати громадян до процесу відновлення. Ця унікальна платформа, яка не має світових аналогів. 

Використовуючи цифрові технології, ми можемо підвищити прозорість, зменшити бюрократію та сприяти соціальній згуртованості. Цифрові інструменти також можуть допомогти нам створити більш стійкі та сталі міста, надаючи нові можливості для громадян та уможливлюючи більш ефективне міське планування. Ми прагнемо створити цифрову інфраструктуру, за допомогою якої кожен зможе зробити свій внесок у відновлення та розвиток рідного міста у зручний спосіб. 

Адже серце урбанізму - це не вулиці чи будинки, а громада, спільнота людей, об'єднаних спільним досвідом використання простору. Цифрові інструменти додають новий рівень до сприйняття та використання фізичного простору і можуть допомогти підтримувати громади навіть тоді, коли вони втратили свою фізичну цілісність.

Незважаючи на виклики війни, багато українців сповнені оптимізму щодо кращого майбутнього. І я вірю, що врешті-решт ми зможемо відновити наші громади та міста більш стійкими, сталими та згуртованими.